Закарпатська область

Непублічний і маловідомий широкому загалу перший закарпатський намісник Зеленського в регіоні мав завдання від президента влаштувати «неспокійні часи контрабандистам і тим, хто їх «кришує». Що, в принципі, входило в програму-максимум нових господарів кабінетів на Банковій, котрі очікували від своїх призначенців швидких та революційних змін, які б миттєво відчували та схвалювали українці. На представленні в Ужгороді власнику мережі кондитерських Ігорю Бондаренку було видано великий аванс довіри. А за його призначенням слідкувала в прямому ефірі мало не вся країна, адже це було одним з перших регіональних призначень Зеленського. Проте його пів року на посаді голови області минули настільки невиразно, що місцеві мешканці не можуть тепер згадати нічого ані позитивного, ані негативного. Що є, по суті, єдиним скандалом за час перебування Бондаренка на чолі Закарпаття.

Такою ж, як і вся коротка каденція, виявилася й результативність роботи Бондаренка. Згадати щось здійснене ним на посаді важко не лише простим мешканцям області, а й обізнаним закарпатським спостерігачам.

Бондаренку можна поставити середній бал за несприйняття корупції лише тому, що він не засвітився в жодному корупційному скандалі. Але при цьому не встиг проявити й себе на ниві антикорупційної боротьби.

Бондаренко зовсім не проявив себе і в якості політичного рульового. Тож для місцевих еліт його головування в ОДА було таким собі нейтральним фактором.

«Не побачили жодного результату». Це формулювання є квінтесенцією оцінки Зеленським роботи Бондаренка, який повернувся до улюбленої кондитерської справи, геть зникнувши з політичних хронік.

Наступний кадровий експеримент Зеленського на Закарпатті після кількамісячних пошуків відповідної кандидатури полягав в призначенні туди вихідця з СБУ - начальника Кіровоградського облуправління спецслужби, генерал-майора Олексія Петрова. Новий голова ОДА провів на посаді трохи більше семи місяців та виявився антиподом свого попередника, затьмаривши невиразність та непомітність Бондаренка активною участю у багатьох скандалах політичного ґатунку.

Про попередню діяльність Петрова в зв’язку із специфікою роботи широкому загалу було мало що відомо до 2017 року, коли він очолив Департамент контррозвідки СБУ. Тоді він чи не вперше засвітився, коли керував операцією із затримання російського шпигуна у Кабміні, яким виявився заступник керівника протоколу прем’єра Володимира Гройсмана Станіслав Єжов і якого в 2019 році видали Росії в рамках обміну утриманими особами. Також Петров був задіяний у дещо фантастичній справі «Савченко-Рубана» та розкрив замах на вбивство російського журналіста Аркадія Бабченка. Але це йому зіграло здебільшого в позитив, чого не скажеш про те, що свого часу Петров працював у 6-му управлінні Центру спеціальних операцій СБУ «Альфа» заступником затриманого за підозрою у шпигунстві для ФСБ Росії генерала Валентина Шайтанова.

На Закарпатті Петров також проявився досить гучно. Він, зокрема, мав конфлікт з ужгородським мером Богданом Андріївим, який прозоро натякав, що саме голова ОДА був тим, хто скеровував на нього потоки бруду, аби не допустити його обрання. І в процесі такої дискредитації навіть було задіяно СБУ. Є також дуже правдоподібна версія про причетність Петрова до обшуків в угорських благодійних фондах, що сталися наприкінці 2020-го нібито з метою тиску на представників угорської партії КМКС – аби вона увійшла до коаліції в Закарпатській облраді. Сам Петров усі обвинувачення спростував.

Петров вів традиційну для голови ОДА діяльність: відкривав амбулаторії, запускав фабрики з видобутку золота, здійснював децентралізацію, слідкував за будівництвом доріг, вітав спортсменів з перемогами, а випускників – з закінченням навчання. Проте настанов, які давали керманичі держави ще його попереднику Бондаренку щодо подолання контрабанди на кордонах області, виконати не зміг. Але з точки зору політичної ефективності він скандально, проте успішно конвертував не зовсім вдалу місцеву виборчу кампанію «Слуги народу» у крісло голови Закарпатської обласної ради для президентської партії, в яке пересів сам Петров.

До декларації чиновника є багато запитань від журналістів-розслідувачів. У червні 2019-го сайт Bihus.info опублікував сюжет про те, як Петров перед президентськими виборами приватизував зазначену в декларації квартиру, а також про іншу елітну нерухомість родичів Петрова, які є власниками численних квартир, будинків та земельних ділянок. А сам Олексій Петров, окрім приватизованої службової квартири в столиці, володіє кількома ділянками неподалік від гірськолижного курорту Буковель. Утім, прямих звинувачень в корупції очільнику Закарпаття досі вдавалося уникати.

Назвати Петрова лояльним до закарпатських еліт навряд чи можна. Протягом своєї каденції він демонстрував амбіції стати господарем краю і відтіснити місцевих від основних потоків. Не дуже позитивно ставляться до його методів політичної боротьби і опоненти, яким довелося відчути на собі неоднозначні методи компрометації та тиску. Тому ображених на Петрова на Закарпатті досить багато. Але факт залишається фактом: тепер він - голова обласної ради, чого досяг за допомогою саме власного розуміння договороздатності.

Оцінка Зеленського, якщо сприймати указ про відставку Петрова саме як ставлення до його звитяг, є, вочевидь, негативною. Проте залишення ексголови ОДА в президентській обоймі в якості спікера обласної ради від «СН» можна вважати певною винагородою. Звісно, якщо ця комбінація колишнього контррозвідника зі збереженням себе у владі не була розіграна без відома або всупереч президентській волі. Чого в умовах нинішньої владної непевності виключати не можна.

Наступником генерала став банкір та винороб Анатолій Полосков, який поки не встиг сильно проявитись на своїй новій посаді. Тому оцінювати його можна лише за прогнозами щодо майбутніх кроків. А до свого призначення головою ОДА цей підприємець, який зробив кар’єру спочатку у банківській сфері, а згодом переключився на виноробство, не засвітився у жодному скандалі. Єдине, про нього дуже мало відомо, в тому числі і відносно його чітких політичних симпатій та антипатій, що відкриває великий простір для фантазій на цей рахунок.

Полосков виявився ефективним у бізнесовій діяльності. Очолювана ним компанія «Шато Чизай», створена 20 років тому, наразі виросла у цікаве виноробне підприємство. Полосков не отримав з цього великих мільйонів, однак заробляв на зрозумілому некорупційному бізнесі, давав роботу місцевим мешканцям, розвивав туризм і допомагав долучитись до своєї справи іншим аграріям та виноробам. Тож може авансом розраховувати, мінімум, на середній бал за цим критерієм.

Декларація Полоскова, порівняно з іншими його колегами, є досить скромною та цілком відповідає тому, чим він займався до призначення на держслужбу. В родині є будинок, є квартири, є ділянка землі, авто і кошти на рахунках, однак все це не має ознак розкошів і має походження, що можна обґрунтувати. Тим більше, адміністративних посад у владі та місцевому самоврядуванні ані Полосков, ані його близькі родичі ніколи не займали.

Про здатність нового очільника Закарпаття вести діалог і не вступати у конфлікти зможемо судити, коли він остаточно сформує команду та продемонструє перші результати роботи з місцевими елітами. Поки – знову ж таки, середній бал і виключно авансом.

Будь-яке призначення нового керманича регіону є показником довіри з боку президента. А реальну оцінку Полоскову, враховуючи динаміку нинішніх політичних процесів, Зеленський змушений буде виставити дуже скоро.